Працівники військомату і поліція вийшли з Енергодара 25 лютого, а люди вірили, що все от-от скінчиться – історія біженки Ірини
Ірина – біженка у Чехії. Вона виїхала з Енергодара після майже двох років життя в окупованому місті. Каже: довго здавалося, що все от-от скінчиться. А спочатку вірили і у два-три тижні. Але війна затягнулася. І сил залишатися далі в окупації вже не було. Хоча Ірина добре розуміє тих людей, які там залишаються досі. Вона назвала причину.
Ірина – біженка у Чехії. Вона виїхала з Енергодара після майже двох років життя в окупованому місті. Каже: довго здавалося, що все от-от скінчиться. А спочатку вірили і у два-три тижні. Але війна затягнулася. І сил залишатися далі в окупації вже не було. Хоча Ірина добре розуміє тих людей, які там залишаються досі. Вона назвала причину.
Про все це – в матеріалі Запорізького центру розслідувань, який поспілкувався з Іриною, передає Nikopolnews.
«Працівники військомату і поліція вийшли з Енергодара 25 лютого»
Ірина з невеличкого, спокійного містечка Запорізької області. Але велика війна застала її не там, а в Енергодарі, куди вона переїхала на навчання. У цьому місті прожила близько 6 років. Встигла знайти своє покликання, сама почала вчити людей…
Автори матеріалу нагадують, що росіяни увійшли в Енергодар 3 березня, після кількох діб оточення та переговорів із цивільною владою міста. Працівники військкомату й поліція вийшли з Енергодара ще 25 лютого. Після недовгих боїв на ЗАЕС Енергодар потрапив в окупацію.
Окупований Енергодар, 2022 рік. Фото: Вікторія Рощина/УП
«Окупація – це страх за своє життя та життя рідних 24/7. Ти ніде не відчуваєш себе в безпеці, навіть вдома. Ти просто можеш комусь не сподобатися, військові або спецслужби можуть прийти до тебе в квартиру з будь-якої причини… або взагалі без причини», – розповідає Ірина
Життя у постійному страху стирає відчуття реальності. Проявляти емоції небезпечно – тож перестаєш розуміти, що відчувають люди навколо. Чи справді у них все добре, коли навколо відбувається таке?
«Що таке жити в окупації? Це – відчувати, що ти постійно знаходишся в дурдомі. Починаєш думати, може то ти не такий, адже більшість людей, чи то від зневіри, чи то під впливом пропаганди, почали змінювати свою думку. Деякі люди почали повертатися в окупований Енергодар з Європи. А ти, в цей самий момент, мрієш звідти звалити.», – ділиться дівчина
Родина Ірини протрималася в окупації два роки. Спочатку допомагало відчуття, що все, що відбувається – тимчасове, скоро закінчиться. У такому ж стані жила тоді вся Україна. В окупації сподіватися на це довелося довше.
«Як ми так довго трималися, я досі не маю гадки! Намагалися якось відволікати себе і вірили, що скоро все закінчиться. Так, і в 2-3 тижні ми також вірили, на початку.», – каже дівчина
Аби повернути відчуття реальності, відчуття чогось свого, Ірина пішла на сміливий крок.
«В квітні 2022 року я почала вести свої соцмережі українською. Мені було не страшно це робити в окупації – можливо, я просто не розуміла масштабів того, чим для мене це може обернутися. Або була дуже впевнена в своїх підписниках? Точно сказати не можу,», – розповіла дівчина
Ірина продовжувала жити і намагалася розвивати свою справу в окупованому Енергодарі, аж поки не зрозуміла – це глухий кут.
Виїзд з Енергодара
Писати для нас про виїзд з ТОТ Ірині важко. Дівчина каже, що дуже довго намагалася хоч на трішки забути те, як виїжджала її родина. Ми дуже вдячні Ірині за її згоду поділитися своєю історією з тими, кому вона може допомогти.
Одна із причин, через які виїзд був таким складним, – українські паспорти.
«Ми виїздили з Енергодару з українськими паспортами після Нового року (2023 – ред.), і це був треш. Люди з українськими паспортами для них ждуни і мразі! Та і тих, хто отримав в окупації паспорти росії, теж за людей не вважають. Їх прирівнюють до вірменів, бурятів та китайців.» – каже дівчина
Головне, що радить Ірина тим, хто буде виїздити з ТОТ будь-яким шляхом – не сподіватися провезти щось крадькома.
«На блокпостах перевіряли абсолютно все, щось ховати марно. Не дай Боже, в тебе буде десь український прапорець, чи знайдуть підозрілий контакт в телефоні.» – каже дівчина
Самостійний виїзд небезпечний, навіть якщо не везеш нічого “забороненого”.
«На одному з блокпостів чоловіка побили. Намагалися запевнити в тому, що їм вигідно, відповіді на запитання навіть не слухали, знайшли і забрали 200 доларів. Але потім відпустили», – згадує дівчина
Для Ірини не є загадкою, чому багато людей залишається на ТОТ, навіть якщо і не хотіли б цього.
«Одне можу сказати точно: виїздити дорого та небезпечно. Може, саме це і зупиняє деяких, хто так і не наважується їхати з ТОТ,», – каже Ірина
Окупований Енергодар, 2022 рік. Фото: Вікторія Рощина/УП
Журналісти запорізького центру розслідувань зазначають, що зараз виїхати з окупованої частини Запорізької області фактично можливо тільки через Росію. Спеціалізовані перевізники можуть вивезти і без російського паспорта.
Такі компанії створюють спеціальні телеграм-чати з історіями тих, хто виїхав. Якщо заплатити перевізникам по 500+ доларів з людини, виїзд, швидше за все, буде значно комфортніший. Гроші на виїзд зазвичай збирають, продаючи машини, житло, позичаючи у рідних на підконтрольній території. Звісно, гарантій безпечного виїзду і тут не дає ніхто.
Життя у Чехії
Дорога подружжя з тимчасово окупованого Енергодару до Чехії тривала 5 днів. Чому саме до цієї країни? Бо там вже жили друзі, які допомогли облаштуватися.
«Я адаптувалася досить швидко. Ми знайшли роботу, житло. Чехія дає візу захисту, що дає можливість працювати та отримувати гроші. Агентури допомогають тобі знайти роботу, вони ж знаходять житло і возять до роботи. За це ви платите, але гроші невеликі. Робота нескладна,», – розповідає дівчина
Ірина працює на складі логістичної компанії. Але головне – знову може займатися улюбленою справою, яку розпочала ще в Енергодарі. Саме своє професійне обладнання вона називає найдорожчим із того, що вивезла з окупації. Для чоловіка головне – гітара.
«Я маю свою справу, яку за два роки в окупації розвивати вже було майже неможливо, а в Чехії я знову сповнена сил та натхнення. За ту зарплатню, що ми тут отримуємо, ми можемо дозволити собі все, що хочемо, на відміну від окупації,», – каже дівчина
В Енергодар повертатися не планує
Хоча Ірина вдячна Енергодару, повертатися саме туди – не планує. Хоче розвиватися у новому місці, де бачить більше перспектив для своєї справи.
Ми переросли Енергодар і тепер хочемо жити в іншому місті. Як мінімум, більшому. А от до рідного містечка обов’язково приїде. Я обов’язково приїду в гості до батьків – їсти помідори, кататися на скутері на хутір та гуляти в бабусиному лісі. Я дуже вдячна Енергодару за все, що він дав мені. Я на сто відсотків впевнена в його деокупації, – каже Ірина
«Працівники військомату і поліція вийшли з Енергодара 25 лютого»
Ірина з невеличкого, спокійного містечка Запорізької області. Але велика війна застала її не там, а в Енергодарі, куди вона переїхала на навчання. У цьому місті прожила близько 6 років. Встигла знайти своє покликання, сама почала вчити людей…
Автори матеріалу нагадують, що росіяни увійшли в Енергодар 3 березня, після кількох діб оточення та переговорів із цивільною владою міста. Працівники військкомату й поліція вийшли з Енергодара ще 25 лютого. Після недовгих боїв на ЗАЕС Енергодар потрапив в окупацію.
Окупований Енергодар, 2022 рік. Фото: Вікторія Рощина/УП
«Окупація – це страх за своє життя та життя рідних 24/7. Ти ніде не відчуваєш себе в безпеці, навіть вдома. Ти просто можеш комусь не сподобатися, військові або спецслужби можуть прийти до тебе в квартиру з будь-якої причини… або взагалі без причини», – розповідає Ірина
Життя у постійному страху стирає відчуття реальності. Проявляти емоції небезпечно – тож перестаєш розуміти, що відчувають люди навколо. Чи справді у них все добре, коли навколо відбувається таке?
«Що таке жити в окупації? Це – відчувати, що ти постійно знаходишся в дурдомі. Починаєш думати, може то ти не такий, адже більшість людей, чи то від зневіри, чи то під впливом пропаганди, почали змінювати свою думку. Деякі люди почали повертатися в окупований Енергодар з Європи. А ти, в цей самий момент, мрієш звідти звалити.», – ділиться дівчина
Родина Ірини протрималася в окупації два роки. Спочатку допомагало відчуття, що все, що відбувається – тимчасове, скоро закінчиться. У такому ж стані жила тоді вся Україна. В окупації сподіватися на це довелося довше.
«Як ми так довго трималися, я досі не маю гадки! Намагалися якось відволікати себе і вірили, що скоро все закінчиться. Так, і в 2-3 тижні ми також вірили, на початку.», – каже дівчина
Аби повернути відчуття реальності, відчуття чогось свого, Ірина пішла на сміливий крок.
«В квітні 2022 року я почала вести свої соцмережі українською. Мені було не страшно це робити в окупації – можливо, я просто не розуміла масштабів того, чим для мене це може обернутися. Або була дуже впевнена в своїх підписниках? Точно сказати не можу,», – розповіла дівчина
Ірина продовжувала жити і намагалася розвивати свою справу в окупованому Енергодарі, аж поки не зрозуміла – це глухий кут.
Виїзд з Енергодара
Писати для нас про виїзд з ТОТ Ірині важко. Дівчина каже, що дуже довго намагалася хоч на трішки забути те, як виїжджала її родина. Ми дуже вдячні Ірині за її згоду поділитися своєю історією з тими, кому вона може допомогти.
Одна із причин, через які виїзд був таким складним, – українські паспорти.
«Ми виїздили з Енергодару з українськими паспортами після Нового року (2023 – ред.), і це був треш. Люди з українськими паспортами для них ждуни і мразі! Та і тих, хто отримав в окупації паспорти росії, теж за людей не вважають. Їх прирівнюють до вірменів, бурятів та китайців.» – каже дівчина
Головне, що радить Ірина тим, хто буде виїздити з ТОТ будь-яким шляхом – не сподіватися провезти щось крадькома.
«На блокпостах перевіряли абсолютно все, щось ховати марно. Не дай Боже, в тебе буде десь український прапорець, чи знайдуть підозрілий контакт в телефоні.» – каже дівчина
Самостійний виїзд небезпечний, навіть якщо не везеш нічого “забороненого”.
«На одному з блокпостів чоловіка побили. Намагалися запевнити в тому, що їм вигідно, відповіді на запитання навіть не слухали, знайшли і забрали 200 доларів. Але потім відпустили», – згадує дівчина
Для Ірини не є загадкою, чому багато людей залишається на ТОТ, навіть якщо і не хотіли б цього.
«Одне можу сказати точно: виїздити дорого та небезпечно. Може, саме це і зупиняє деяких, хто так і не наважується їхати з ТОТ,», – каже Ірина
Окупований Енергодар, 2022 рік. Фото: Вікторія Рощина/УП
Журналісти запорізького центру розслідувань зазначають, що зараз виїхати з окупованої частини Запорізької області фактично можливо тільки через Росію. Спеціалізовані перевізники можуть вивезти і без російського паспорта.
Такі компанії створюють спеціальні телеграм-чати з історіями тих, хто виїхав. Якщо заплатити перевізникам по 500+ доларів з людини, виїзд, швидше за все, буде значно комфортніший. Гроші на виїзд зазвичай збирають, продаючи машини, житло, позичаючи у рідних на підконтрольній території. Звісно, гарантій безпечного виїзду і тут не дає ніхто.
Життя у Чехії
Дорога подружжя з тимчасово окупованого Енергодару до Чехії тривала 5 днів. Чому саме до цієї країни? Бо там вже жили друзі, які допомогли облаштуватися.
«Я адаптувалася досить швидко. Ми знайшли роботу, житло. Чехія дає візу захисту, що дає можливість працювати та отримувати гроші. Агентури допомогають тобі знайти роботу, вони ж знаходять житло і возять до роботи. За це ви платите, але гроші невеликі. Робота нескладна,», – розповідає дівчина
Ірина працює на складі логістичної компанії. Але головне – знову може займатися улюбленою справою, яку розпочала ще в Енергодарі. Саме своє професійне обладнання вона називає найдорожчим із того, що вивезла з окупації. Для чоловіка головне – гітара.
«Я маю свою справу, яку за два роки в окупації розвивати вже було майже неможливо, а в Чехії я знову сповнена сил та натхнення. За ту зарплатню, що ми тут отримуємо, ми можемо дозволити собі все, що хочемо, на відміну від окупації,», – каже дівчина
В Енергодар повертатися не планує
Хоча Ірина вдячна Енергодару, повертатися саме туди – не планує. Хоче розвиватися у новому місці, де бачить більше перспектив для своєї справи.
Ми переросли Енергодар і тепер хочемо жити в іншому місті. Як мінімум, більшому. А от до рідного містечка обов’язково приїде. Я обов’язково приїду в гості до батьків – їсти помідори, кататися на скутері на хутір та гуляти в бабусиному лісі. Я дуже вдячна Енергодару за все, що він дав мені. Я на сто відсотків впевнена в його деокупації, – каже Ірина
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі