Оксана Забужко
26.11.2016
Дуже добре пам'ятаю цю мапу.
Саме за даними того перепису 1989 року про Голодомор уперше заговорили публічно - вже не в форматі приватних історій, а як про національну катастрофу, що змінила Україні демографію.
Далі недоговорювали: лякались, "не на часі", казали, - і так чверть віку й було воно "не на часі", а тепер виявилось, що розбиратися з цілим нашим "Століттям Катастрофи" треба було - "на вчора".
З тодішніх статистик пам'ятаю ще один пронизливий факт: у Запорізькій області в 1988 році не оформила пенсії жодна тамтешня уродженка. Тобто, "корінних" жінок 1933 р. народження на всеньку область не знайшлося - ні однієї душі. Така-от демографія.
Бо одна справа була вижити в лісі чи лісостеповій смузі, і зовсім інша - в степу, де їстівне тільки те, що сам посіяв...
Весь цей путінський "Югавасток", "начервоно" заселений приходьками, - це, схоже, просто
території, найбільше потерпілі від Голодомору - з найвищим рівнем обезлюднення.
Адже закон збереження матерії навіть Сталін скасувати не міг: "заселяли"/"завозили" - таки насамперед туди, де "спустіло", і на цій мапі, згрубша, й видно навіч, де саме, поколінням раніше, було "спустіло"...
А ще поколінням пізніше, в 2014-му, - там уже змогли пройти російські танки.
Тут, якби Україна цією темою всерйоз займалася всі 25 років незалежности, могла б критися й відповідь-підказка на питання, яким мучиться сьогоднішня Європа: скільки іноземних біженців, статистично, країна може прийняти (абсорбувати, "коренізувати"...) без загрози для власного існування?
На якому відсотку новоприбулих має спалахнути "червона лампочка"?
Відповіди на це питання людство наразі не має - а могло було (теоретично!) отримати від нас. Українська трагедія могла стати дуже багатоплановим уроком майбутньому...
"Чисто на око", емпірично-навпомацки - виглядає, що критична межа пролягає десь на рівні 20% "понаєхалів": де більше - Донеччина-Луганщина-Крим - там уже тонко, там і рветься... Але все це потребує серйозних системних досліджень, продуманих державних програм і т.д. і т.п. - довго розказувати...
І все це ще буде. Має бути. Бо нікуди нам від цього не дітися, і цю "підводну скелю", на яку приречений натикатися український корабель, нам - ні обійти, ні об'їхати.
Війна тепер запустила в рух процес "нового етногенезу" - частина "некорінних" під дулами російських танків стрімко й стихійно "стає українцями", так, як це було вже в нашій історії раніше - в добу козацьких воєн...
Цих процесів теж ніхто не відстежує - а вони йдуть. А ми, як і раніше, дуже мало про себе знаємо - і ще менше розуміємо.
Мала, далебі, рацію Ольга Кобилянська: "Не смерть страшна - а наша темнота" (с).
Учімося - щоб більше не вмирати "за дурний розум".
І сьогоднішня свічка на чорному тлі - це не тільки пам'ять, а й надія: що "світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його" (с)
