І чорне, і біле - зогнило,
І сіра мораль - підвела.
Що далі? Підкаже світило
Допоки не спалить до тла.
І ні, не всіма кольорами
У кожного б’ються думки,
Але за простими словами
Ми чуємо все навпаки.
І знов чорно-біле зогниле
Вертається із небуття.
І зло - досі зло очманіле
Коли позбавляє життя.
Історію годі ховати:
Для неї не буде кінця.
Цей досвід потрібно плекати,
Як світ що зродився з яйця.
І ні, ми не ходимо колом,
Проте не пряма магістраль.
Дивись: за сліпим ореолом
Здіймається в завтра спіраль.
Минула модерна епоха -
Лишила плоди помилок.
Була ж бо безвуха й безока,
Чи надто багато думок?
Та годі, це віяння часу.
Засліплює післязнання.
Але до нового каркасу
Старе не пасує вбрання.
То ж ліпимо знову почвару,
Давайте новий маніфест:
Вперед у майбутнє-примару,
Кує хай прадавній Гефест!
Та годі, ви що, це ж було вже!
Невже черговий ренесанс?
Привнести нове ледве зможе
Заїзжений кіносеанс.
Не буде колись надлюдини,
Не було ніколи богів.
Очами малої дитини
Побачимо радість і гнів.
Початок нової епохи,
Старої, напевно, кінець.
На тілі планети - ми блохи.
В уяві - природи вінець.
Ми мусимо рухатись далі,
Та хочемо знати - куди.
Навколо дороги невдалі,
Лишаємо тільки сліди.
Якби ж наче квант - скрізь одразу,
І вихід напевно знайти,
Здолати обмеження часу,
Дістатись нової мети.
Ми, схоже, зостарені діти,
Що ділять хоспіс-готель.
В екстазі ламають луддити
Велику безмовну модель.
Та зрілими стати, прозріти,
І молодість знов віднайти,
Ми маєм, зостарені діти,
Й нові заснувати світи.
10 кві 2024
