Вгадайте автора!

[Diavolenko]

Вгадайте автора!

Коли ці партії робили нові зміни у своїх програмах, вони незмінно керувалися лише одним мотивом: як би набрати більше голосів на нових майбутніх виборах. Як тільки ці парламентські фокусники учують, що улюблений народ знову хоче збунтуватися і не хоче везти далі старий віз, так вони зараз же намагаються перепрягти коней. Тоді на сцену виступають старі звіздарі та партійні астрологи, головним чином з числа так званих, досвідчених і таких, що бачили усе «старих» парламентаріїв «з багатим політичним досвідом». Їм уже неодноразово траплялося спостерігати, як у мас лопалося терпіння та як вожді завжди знаходили новий «вихід». Зараз же знаходять старий випробуваний засіб: утворюють «комісію». Потім починають рознюхувати у всіх напрямках, що саме не подобається народу і чого б він хотів новенького. З цією метою старанно обшукують також усі друковані твори інших партій. Потім «комісія» старанно намагається дізнатися, які ще гасла користуються зараз особливою популярністю у тих чи інших груп, професій тощо. Раптом виявляється, що «демагогічні гасла» опозиції теж не такі вже й погані, і раптово ці досі «шкідливі» гасла з'являються в «виправленій» програмі на превеликий подив справжніх батьків цих гасел. І все це відбувається як щось само собою зрозуміле.

Солдат на фронті зазвичай змінює сорочку лише тоді, коли вона кишить вошами. Але приблизно так само роблять і горезвісні «програмні» комісії, «ревізуючи» старі програми і нашвидкуруч перелицьовуючи їх на новий лад. Селянину вони пообіцяють захист сільського господарства, промисловцеві заступництво предметам його виробництва, споживачеві — захист його споживчих інтересів, вчителям вони обіцяють підвищити платню, чиновникам – пенсію, вдовам та сиротам – повне забезпечення. Заодно вони не скупляться на обіцянки покращити шляхи сполучення, знизити тарифні мита, знизити податки, якщо не скасувати їх зовсім. Інколи трапляється, що похапцем вони забувають про той чи інший окремий стан або про ту чи іншу окрему вимогу, популярну в широких верствах народу; тоді в останню хвилину нашвидкуруч намагаються приробити до програми ще одну-дві «необхідні» вимоги, поки нарешті панове досвідчені парламентарі не дійдуть висновку, що тепер у них у програмі написано абсолютно все необхідне, все, що вимагає для свого заспокоєння та для заспокоєння своїх дружин та дітей середній міщанин. Тепер можна знову благополучно вирушити в нове плавання, сподіваючись на те, що «громадяни виборці» будуть достатньо дурні, щоб повірити «новій» програмі і знову клюнути на вудку старих політиканів.

Потім проходять вибори, і панове парламентарі тепер цілих п'ять років і не думають більше влаштовувати народні збори. Панове законодавці раді тепер, що вони позбулися обридлої метушні з плебсом і можуть тепер віддатися більше приємним та вищим заняттям у самому парламенті. Тепер можна розпустити «програмну комісію». Тепер розпочинається боротьба парламентаря за хліб насущний - тобто за отримання добових, які належать народному обранцю.

Кожного ранку пан народний представник вирушає у високу палату, іноді втім не доходячи до зали засідання, а обмежуючись лише занесенням свого прізвища до списків присутніх, що лежать у кулуарах. Повний готовності служити своєму народу до останньої краплі крові, пан депутат самовіддано вписує у вказаний список своє ім'я і потім поспішає отримати належну йому за цю важку працю винагороду.

Через роки чотири або в особливо критичні тижні, коли починає здаватися, що парламент може бути ось-ось розпущений, цих панів охоплює невгамовна енергія. Як личинка хруща в певний момент не може не перетворитися на самого жука, такі ці парламентські гусениці тепер не можуть всидіти на місці. Тепер вони залишають підмостки лялькового театру і всі, як на крильцях, летять у різні кінці країни — знову до «коханого народу». Знову вимовляють вони промови перед виборцями, докладно розповідають їм про свої власні подвиги і про черствість і злу волю всіх інших депутатів. Але замість оплесків цим панам іноді доводиться вислуховувати досить грубі зауваження, а іноді й просто лайку. Якщо народ виявляється дуже вже «невдячним», панове депутати знають випробуваний засіб. Тоді їм стає ясно, що програму треба знову перекроїти, поновити і випрасувати. З цією метою створюється нова комісія, і підла гра починається спочатку. А тому, що дурість людська невимірна, не доводиться дивуватися, що пани ці, незважаючи ні на що, знову досягають своєї мети. Ошукана пресою, засліплена спокусами «нової» програми голосуюча худоба — як «буржуазного», і «пролетарського» походження — знову повертається в стійла своїх панів і знову віддає свої голоси старим шахраям.

Тепер панове народні представники, обранці трудящих мас, знову повертаються в первісний стан парламентських гусениць і з новою енергією приступають до пожирання державних запасів. Вони лисніють від жиру і спокійно нічого не роблять цілих чотири роки, поки знову не проб'є час і з лялечки не вилупиться метелик, який знову засяє всіма кольорами веселки.

Немає нічого більш обтяжливого, ніж спостерігати цей систематично повторюваний обман народних мас.

 

[_north]

алоизича почитуєм значіть?