Це собака сестри. Мама його купила на базарі 6 років тому щеням, як запевнили, маленької породи. А виросло дурбецало, трохи менше кози, вихованням якого ніхто не займався. Потім сестра поїхала на заробітки, а племінники, прихопивши собаку, переїхали до мами. Тут він відмовився сидіти на прив'язі, тероризуючи всіх в окрузі. Мене теж, поки не звик.
Коза дісталася у спадок від батька. Будинки по сусідству. Вона привчена, що поки один доїть, інший тримає за роги. У загороді це робити незручно, тому козу спершу виводять звідти.
Зазвичай, я і мама йдемо у батьківський двір доїти козу, зачиняючи на собою хвіртку. У цей час собака стоїть біля хвіртки, періодично гавкаючи на козу. Того разу переселенка, що живе у батьківській хаті, годувала маминих котів і собака був біля неї. Мама закінчила доїти і вже вставала відкрити загородь, щоб впустити козу. Яка, як завжди, смикнула головою, вириваючись із моїх рук. Але, не чекаючи, поки відчиняться двері, рвонула до собаки, який вчепився зубами за вим'я. Ледве відчепили. Потім молоко було з кров'ю. Кололи антибіотиком, мазали бактерицидний кремом. Але тепер один сосок майже не дає молока.
Я збиралася в магазин і сварилася, що його нема і похмуро. Так хотілося б погуляти по ясній погоді. Виходжу з під'їзда. Сонце! 🌞 Супроводжувало мене до магазину і майже весь шлях назад, ну до півшляху прийнаймі 
Просто Глен Кук приївся. Все ж таки треба робити перерву між книгами у довгій серії.
