Під час насильницького зближення української мови з російською в українські КАТОЙКОНІМИ просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани тощо.
Тоді полтавці змушені були забути про «Наталку Полтавку» свого видатного земляка Котляревського і назвати фабрику «Полтавчанкою».
Про це писав і Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо»: «Хтозна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)».
Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:
▪️ полтавець — полтавка — полтавці;
▪️ луганець — луганка — луганці;
▪️ краматорець — краматорка — краматорці;
▪️ маріуполець — маріуполька — маріупольці.
Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:
▪️ Вінниця — вінничани;
▪️ Тростянець — тростянчани;
▪️ Донецьк — донеччани;
▪️ Чернівці — чернівчани;
▪️ Гадяч — гадячани;
▪️ Прилуки — прилучани.
Щодо -ш: Калуш — калушани, але Золотоноша — золотонісці, а не золотоношани.
Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:
🔘 черкащани, замість якого має бути черкасці;
🔘 криворожани, замість якого має бути криворіжці;
🔘 сумчани, замість якого має бути сумʼяни.
Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани.
Кременчужани — теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці.
А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: «Кримець, -мця, Житель Криму». Отже, киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться КРИМЦІ, а не кримчани.
Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум — сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається — може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму.
Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка — це російські форми.
А як назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту тощо?
Є кілька способів:
🔘 словосполучення (житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані тощо);
🔘 складні катойконіми:
▪️ горішньоплавенці — горішньоплавенець — горішньоплавенка;
▪️ голопристанці — голопристанець — голопристанка;
▪️ часовоярівці — часовоярівець — часовоярівка;
▪️ давидовобродівці — давидовобродівець — давидовобродівка;
▪️ залізнопортівці — залізнопортівець — залізнопортівка;
🔘 за основним словом: плавенці / плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянця-Подільського є камʼянчанами (за основним словом Камʼянець).
А ось правильні назви жителів українських обласних центрів:
▪️ Чернігів — чернігівці;
▪️ Полтава — полтавці;
▪️ Луганськ — луганці;
▪️ Запоріжжя — запоріжці;
▪️ Дніпро — дніпровці;
▪️ Херсон — херсонці;
▪️ Миколаїв — миколаївці;
▪️ Черкаси — черкасці;
▪️ Ужгород — ужгородці;
▪️ Житомир — житомирці;
▪️ Івано-Франківськ — іванофранківці;
▪️ Тернопіль — тернопільці;
▪️ Сімферополь — сімферопольці;
▪️ Рівне — рівенці;
▪️ Суми — сумці;
▪️ Харків — харківці;
▪️ Київ — кияни;
▪️ Львів — львівʼяни;
▪️ Чернівці — чернівчани;
▪️ Луцьк — лучани;
▪️ Кропивницький — кропивничани;
▪️ Хмельницький — хмельничани;
▪️ Вінниця — вінничани;
▪️ Донецьк — донеччани;
▪️ Одеса — одесити / одесці.
Як бачите, лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-.
Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-:
🔘 іванофранківці / іванофранківʼяни;
🔘 тернопільці / тернополяни;
🔘 рівенці / рівняни;
🔘 дніпровці / дніпряни;
🔘 харківці / харківʼяни;
🔘 сумці / сумʼяни;
🔘 житомирці / житомиряни;
🔘 чернігівці / чернігівʼяни.
Але навіщо? Милозвучності це не додає, тільки подовжує слова.
Чому рівенці / рівенський, писав Святослав Караванський у своїй праці «Секрети української мови»: «У прикметниках, утворених від міст із наростком «н», звук «н» звучить тільки один раз: Вільна — віленський, Дубно — дубенський, Лубни — лубенський, Рівне — рівенський. [...] Згідно з вимовою українські правописи визнають у таких словах спрощення звуків. Правопис Кагановича-Постишева переробив назву міста Рівне на Ровно, але у прикметниках від Ровно зберіг спрощення звука «н»: ровенський, а не ровненський. Після 50 років перекручення прийшло нарешті до відродження справжньої назви міста: Ровно стало Рівним. Але й тут не обійшлося без ляпсусу: мовознавці, виховані на традиціях академіка Бєлодєда, прийшли до «глибоко виваженого» рішення: не спрощувати вимову слова рівенський, а вживати неоковирну — з подвоєним «н» — форму рівНенський. Точнісінько як у приказці про затятого богомола, який розбив собі лоба від надмірного старання. Ляпсус із словом рівненський вимагає розумного перегляду».
А кому незвично чути харківці, це слово подає навіть радянський тлумачний словник: «ХА́РКІВЦІ (харківець, чол.; харківка, жін.). Те саме, що харків'яни».
Ви неодмінно запитаєте, чому ж тоді не львівці, київці, одесці.
Слово львівці вочевидь не вживається через пʼять останніх букв (вівці). Тобто вибір слова тут пояснюється сторонніми асоціаціями. Щодо «київці» — ймовірно, цього слова немає через закон економії мовних зусиль — «кияни» коротше на один звук і, відповідно, на одну літеру (хоча місто ж не Кий, а Київ). А щодо одеситів, то суфікс -ит зайшов у це слово випадково (можливо, з французької мови). Це лише припущення. Могло бути й одесці, що цілком відповідало б морфологічним канонам української мови, як черкасці.
Отже, де це можливо, віддаваймо перевагу суфіксу -ець, а не -ян- або -чан-.
Говорімо та пишімо по-українському! 🇺🇦
© Редакторка Ольга Васильєва
